• 5/28/2014
• 1727
• 0

Село Лисичово розташовано налівому березі річки Боржави, за 40 км від Іршави за 7 км від вузькоколійної залізничної станціїКушниця. Уперше Лисичово згадується у писемних джерелах XV ст. Широко знаним село стало у XIII – XIXст., коли в його околиці стали видобуватизалізну руду. Лисичово завжди славилося своєю кузнею – гаморою.

Це єдине місце в Європі, де діє водяна кузня — «Гамора».Незвичне для нашого слов’янського вуха слово «гамора» має германськепоходження. З німецької Hammer — це молот. На Закарпатті й досі кажуть навеликий молот або клепач — гамор. Аналогічні кузні діяли у Німеччині таСловаччині і, скоріш за все, були типовими для території Австро-Угорщини. Схожі«гамори» існують і нині, але виконують функцію хіба що музею. А ця, в Лисичеві,щодня працює для своїх односельчан уже понад 150 років, хоч і має на фасадітабличку «Пам’ятка ковальського виробництва XIX-XX ст. Охороняється законом.Пошкодження пам’ятки карається законом». Руйнувати Гамору ніхто і не збирається– вона, на жаль, розвалюється сама.

Із чотирьох молотів залишилисядва, та і з них у робочому стані лише один. Раніше у цеху працювало 24чоловіки, а тепер два пенсіонери-ентузіасти. Вони усіма силами прагнутьвідновити виробництво, залучити до роботи молодь.

Точної дати заснування кузні в Лисичеві не знають.Господиня «Гамори» Ольга Петровці розповідає, що раніше тут стояла паперовафабрика, або, як кажуть в Лисичеві, — папірня. Історичні джерела свідчать пророботу в 60-х роках XVIII століття потужного підприємства графа Телекі. Зокрема,документально зафіксовано, що у 1771 році тут було виготовлено 164 зв’язкипаперу різних сортів. Якраз тоді уперше й використали силу води, яка приводилав рух аж вісім валів.

На початку ХХ ст. працювало п’ять водяних коліс потужністювісім кінських сил кожне (зараз залишилося лише два). 15 ковалів безперестанкупрацювали у три зміни. У них було стільки ж помічників, а також інженер,управитель, обліковець і комірник. «Гамора» виробляла продукцію для мешканцівкраю та на експорт до Угорщини, Румунії, Югославії. Нині тут працює лише 4ковалі. Робота шкідлива, особливо для легенів, і молоді односельціне поспішають поповнювати лави учнів на «гамору»...

Робочий механізм кузні складається з осі молота, молота,дерев’яної балки (25 : 22 см),брусів кріплення осі молота, бічних опор молота (дерев’яні балки 48 : 33 см), підставки піднаковальню, стальної наковальні (рис. 79). Механізм регулювання складається зчотирьох палок, перша прикріплена у верхньому кінці водяного жолоба, від цієїпалки перпендикулярно йде привід до спеціально зробленого диска, який щільноприкриває отвір у днищі водяного жолоба. Майстер, якому необхідно привести урух молот, тягне донизу четверту палку і таким чином піднімає диск, через якийвода потрапляє на барабан, відтак він починає крутитись і приводить у рухмолот. У приміщенні було встановлено три механічних молоти, там же знаходятьсяі п’ять печей з цегли на глиняному розчині.

Історія «Гамори» відома нам, починаючи з 50-х років XIXстоліття, оскільки є тогочасні дані про виготовлення в кузні сільськогосподарськогореманенту. У той період майстрами там працювали словаки, які мали в Лисичевісвоє поселення. І діяла кузня на повну потужність до 1990-х років. У 1998 роціповінь цілком зруйнувала греблю і кузня «завмерла». Через три роки ще однаповінь довершила лиху справу... Але того ж року, одразу після повені, кузнювзяли в оренду Ольга та Віктор Петровці. Вони й почали відновлення «Гамори».Усе робили своїми силами і коштами. Збудували нову греблю, підбили всірозхитані кілки, капітально відремонтували зовні і всередині саму будівлю. І,що дуже важливо, при цьому вдалося зберегти первісний варіант механізмукузні...

Тепер «гамора» стала унікальним об'єктом. Маючи статусмузею і пам'ятки ковальського виробництва, вона водночас діє і як нормальнакузня, де виготовляються звичайний реманент для мешканців Лисичева тадовколишніх сіл: лопати, мотики, рогачки для винограду, аршови (заступи).Зрідка виготовляють підкови — на сувеніри для туристів. Як каже господар ВікторПетровці, на реманент їхнього виробництва завжди є «черга» бажаючих, адже такікуті інструменти надзвичайно якісні і довго служать. 

Євгенія Шутка