-
3/26/2020
-
1821
-
1
Цей символічний список створений за версією футбольних статистів Закарпаття Василя Гаджеги, Михайла Рущака та Володимира Католика. Автори до уваги брали виступи закарпатців за збірні команди країн (СРСР, Україна, Угорщина, Чехословаччина), команди-майстрів (елітна ліга), спортивне звання та кількість ігор проведених за колишню головну команду краю – ФК «Говерла» (СК «Русь», «Спартак», «Верховина», «Закарпаття»).
До "ТОП - 100 кращих вихованців закарпатської школи футболу" потрапили і футболісти з Іршавщини.
ЗАХИСНИКИ
МС СРСР Іван Ледней (с. Довге Іршавського району)
Розпочав тренерську діяльність по завершенні кар'єри гравця. Спочатку тренував аматорську команду з рідного села, «Аваль» (Довге). В осінній частині сезону 1994/95 років спочатку допомагав тренувати «Хімік» (Житомир), а з жовтня по листопад 1994 року тренував ужгородське «Закарпаття».
З 2004 року працює тренером у Спортивно-гуманітарному ліцеї в селі Ільниця.
Михайло Ловска (с. Ільниця Іршавський район)
ФК «Закарпаття» 1985 рік
У 1979 році розпочав футбольну кар'єру в ЛВВПУ Львів та ФК «Сокол» Гайсин. З 1981 року по 1990 роки захищав кольори ФК «Закарпаття» (Ужгород). З 1990-92 роки гравець ФК «Земплінг» (Міхайловці Словаччина). З 1992 по 1994 роки гравець ФК "Довге".
Іван Улинець (с. Ільниця Іршавський район)
Розпочав виступи у ФК «Говерла» із обласного центру — Ужгорода, яка виступала на той час у другій лізі СРСР. Після року виступів за ужгородську команду Улинця призвали на строкову службу в Радянську Армію, де він грав за аматорську команду СКА (Львів). На початок сезону 1976 року він повертається до «Говерли», де стає футболістом основи, зігравши за неповні чотири сезони 133 матчі в чемпіонаті СРСР. У 1979 році Іван Улинець отримав запрошення від команди першої ліги «Металіст» із Харкова. Наступного року він у складі команди стає бронзовим призером чемпіонату. Проте у зв'язку із високою конкуренцією у складі команди футболіст з початку 1981 року стає гравцем іншої команди першої ліги — «Прикарпаття» з Івано-Франківська. Проте у складі команди Улинець зіграв лише 13 матчів, окрім того, «Прикарпаття» вибуло із першої ліги. тому футболіст наступний сезон провів у команді другої ліги — луцькому «Торпедо», за яке зіграв 37 матчів у чемпіонаті СРСР. У 1983 році футболіст повертається до ужгородського клубу, який на той час перейменували на «Закарпаття». Там він знову повертає собі місце в основному складі команди, зігравши за два роки 72 матчі в чемпіонаті СРСР. Наступного року Улинець стає гравцем іншої команди другої ліги — хмельницького «Поділля», яке стало його останньою командою майстрів. Наступного року Іван Улинець грає в аматорській команді «Керамік» з Мукачевого, після чого завершує виступи на футбольних полях. Пізніше Улинець працював головою ужгородського міського спорткомітету.
ФОРВАРДИ
Майстер спорту СРСР міжнародного класу Віктор Пасулько (Ільниця, що на Іршавщині)
Почав займатися футболом у ДЮСШ села Іршава (нині — місто). 1-й тренер — Іштван Льордевич Шандор. Грав за українські команди в нижчих лігах: 1978–1979 року — Говерла (Ужгород), 1980 — Спартак (Івано-Франківськ), 1980–1981 — СКА Львів, 1981 — Говерла (Ужгород), 1982 — клуб Буковина (Чернівці).
У 1982 році перейшов до одеського «Чорноморця», де головним тренером став Віктор Прокопенко. Дебют у вищій лізі припав на матч зі «Спартаком» в Лужниках. За одеситів відіграв 5 сезонів, після чого через конфлікт всередині команди змушений був змінити клуб.
В 1986 був запрошений К. Бєсковим в московський «Спартак». Сам Пасулько розповів, що якби не трапилася чорнобильська трагедія, то він перейшов би до «Динамо» (Київ). У «Спартаку» йому довелося поміняти стиль гри — замість гравця, на якого грала вся команда, він стає «чорноробом» футболістом і прихильником колективної гри в пас. Двічі, у 1987 і 1989 роках, завойовував золоті медалі чемпіонату СРСР.
У 1990 році переїхав до Німеччини, підписав контракт з клубом 2-ї бундесліги «Фортуна» (Кельн) на 3 роки. Пасулько розраховував, що зуміє перебратися в 1-у бундеслігу. На початку 1993 року почав грати за клуб 2-ї бундесліги «Айнтрахт» (Брауншвейг), однак разом з командою вилетів до регіональну лігу. У «Айнтрахт» провів кілька сезонів, так і не зумівши вийти назад в 2-у бундеслігу.
У 1996–2000 грав за напівлюбительські колективи, виступаючи в ролі граючого тренера. Закінчивши тренерську школу в Кельні, керував командами з оберліги (4-й дивізіон).
У 2002 році Пасулько надійшла пропозиція від футбольної федерації Молдови очолити збірну країни. Пасулько пропрацював на цій посаді три роки. Пішовши з посади головного тренера молдавської збірної, відправився в Азербайджан тренувати нещодавно створений клуб «Хазар» з Ленкорані. Через нетривалий час звільнився. Мешкав у Німеччині.
У липні 2008 року очолив узбецький клуб «Шуртан» (Гузор).
За національну збірну СРСР зіграв 8 матчів, всі протягом 1988 року, забив 1 гол. Брав участь безпосередньо у самому фіналі чемпіонат Європи 1988 року в матчі з командою Голландії, але, оскільки на турнірі провів всього 2 матчі з 5, не був удостоєний звання заслуженого майстра спорту. Після європейської першості в збірну більше не запрошувався. При цьому, як зізнавався Пасулько, більшу частину турніру він провів з травмою — розтягуванням зв'язок коліна.
МС України Іван Гецко (с. Ільниця, що на Іршавщині)
Вихованець ДСШ (дитячої спортивної школи) у місті Іршава Закарпатської області. Перший тренер — Андрій Уйгелі. Потім вчився у львівському спортінтернаті (теперішнє Львівське училище фізичної культури), де його тренером був Ярослав Луцишин.[3]
Народився у Дніпропетровську та ще у ранньому віці сім'я переїхала до Закарпаття. Батько Івана Гецка був футболістом, виступав у другій лізі. Він славився своїм хорошим ударом і син ще з також дитинства намагався виробити сильний і точний удар — згодом майбутній нападник відзначався своїм умінням виконувати штрафні удари. Першим дорослим колективом для Гецка стало ужгородське «Закарпаття» — команда другої ліги СРСР, куди футболіста запросили у 1986 році. У 1988 році проходив військову службу у армійських командах «Зірка» (Бердичів) та СКА «Карпати» (Львів).
Після повернення до Закарпаття гравцем почали цікавитися сильні колективи — гравця запрошував «Шахтар» (Донецьк) і сторони навіть попередньо все узгодили, але навесні 1989 року до Ужгорода прибув один з тренерів одеситів Володимир Плоскiна і врешті-решт нападник віддав перевагу одеському «Чорноморцю». Одеська команда в кін. 80-х — поч. 90-х років зібрала пристойний колектив (Юрій Нікіфоров, Ілля Цимбалар, Дмитро Парфьонов), який під керівництвом Віктора Прокопенка виграв Кубок Федерації футболу СРСР 1990 року, фінішував четвертим у чемпіонаті СРСР 1991 року та виграв Кубок України сезонів 1992 та 1993/94.
У 1990 році отримав запрошення до збірної СРСР. За неї Гецко провів 5 ігор. Також нападник увійшов до історії як автор першого забитого м'яча збірної України. У дебютній грі «синьо-жовтих» проти Угорщини він вийшов на заміну наприкінці матчу і забив єдиний гол українців — на 90 хв. ударом зі штрафного (у підсумку угорці перемогли 3:1).
Після проголошення незалежності зіграв у першому чемпіонаті України (1992 рік) і поїхав за кордон — до ізраїльського «Маккабі» Хайфа. Там Гецко здобув чемпіонство і виграв Кубок Ізраїлю. За ізраїльський клуб тоді виступало кілька вихідців з колишнього СРСР (наприклад, Віктор Чанов і Сергій Кандауров), а одним з тренерів був Андрій Баль. Проте після двох успішних сезонів у клубі почалися проблеми з грошима і нападника вирішили продати: Іван Гецко їздив на оглядини до «Серветту» (Швейцарія) та англійського «Портсмута». Клуби не змогли дійти згоди щодо ціни трансферу і Гецко, відсудивши у керівництва «Маккабі» заборгованість у зарплаті, вирушив до вищолігового «Локомотива» з Нижнього Новгороду. Там нападник провів неповні 2 сезони, став гравцем основи і регулярно забивав (усього 18 м'ячів), потім ненадовго перейшов до «Аланії». У 1997 році повернувся до українського чемпіонату — у «Дніпро».
Вдалими для футболіста стали сезони у львівських «Карпатах» — у 1998 році зелено-білі здобули «бронзу» чемпіонату України. Наступного року команда посіла четверте місце, а Гецко забив 16 голів у першості країни і посів 2-е місце у суперечці бомбардирів — динамівець Андрій Шевченко забив на 2 голи більше. У підсумку нападник провів у барвах «Карпат» 29 голів, ставши другим найкращим голеадором львів'ян у всіх чемпіонатах України.
У 2000-2001 рр. виступав за «Кривбас», восени 2000 року знову став другим найкращим голеадором вищої ліги — 19 голів (динамівець Максим Шацьких забив тільки на 1 гол більше). Закінчив кар'єру у харківському «Металісті» — 23 липня 2001 року гравець потрапив у автомобільну аварію, пережив реанімацію та кілька операцій і вирішив закінчити виступи на найвищому рівні.
Від 2003 до 2007 року тренував любительський клуб «Сигнал» (Одеса) — місцеву міліцейську команду, з якою їздив і на міжнародні турніри. Саме із «Сигналу» прийшов до «Чорноморця» півзахисник Ринар Валєєв (1987 р.н.). З 2007 року Іван Гецко — тренер селекціонер «Чорноморця».
Іван Шопа (с. Довге Іршавський район)
ФК «Верховина» (Ужгород), ФК «Динамо» (Хмельницький), ФК «Карпати» (Львів), ФК «Шахтар» (Кадіївка), ФК «Суднобудівник» (Миколаїв), ФК «Говерла» (Ужгород).
За матеріалами ФФЗ