• 8:19 PM
  • субота , 14-грудня-2019

Казковий Коломбо. Василь Шкіря «засвітився» із «Житієм Зайчика-Контрабандиста»

  • 11/1/2019
  • Перегляди 274
  • Коментарі 1

Вкотре пірнув у дитячий світ
Дитячий світ не знає аналітичності дорослих, їх часом ницості й підступності. Йому притаманна якась невимушеність, непідробна щирість, певний творчий порив, пройнятий наївністю буття, імпульсивна боротьба позитивних і негативних начал. Спілкуватися на мові дітей зовсім не так легко, як підкинути догори 5 копійок та вгадувати: «орел» чи «решка». Читаєш казки українського письменника Василя Шкірі з Іршави і задумуєшся, як йому – людині, котра вже знає круті повороти життя, як то кажуть, і будинок звела, і дерево посадила, і дітей виростила, --  вдається так тонко відчувати оцей дитячий світ. І не просто відчувати, а вміло передавати його в казках, вплітаючи цікаві сюжетні лінії та виховні моменти. Можливо, у нього не завжди виходить усе задумане, але, безперечно, письменник на правильному шляху. 

Ось буквально днями у видавництві «Карпати» побачила світ чергова книжка Василя Шкірі «Житіє Зайчика-Контрабандиста». Здається, тут автор виступив неперевершеним чаклуном. У цій книзі знайдеш на диво добру Бабу Ягу, яку ще з дитинства пам’ятаємо дуже злою і жорстокою, бо вона забере нас, так лякали нас дорослі, якщо будемо нечемними.  Можна порадіти і за успіхи Їжачка у приготуванні незвичайних ліків, які роблять звірів добрими. Та ті ліки закінчились, бо бігла Мишка, хвостиком махнула, і посудина, в якій вони зберігались, розбилась. Ось тут якраз напрочуд чітко простежується певна аналогія із славнозвісною казкою про Курочку Рябу.  У якості своєрідного казкового детектива Василь Шкіря спробував себе, пишучи про Зайчика-Контрабандиста.  Не забув він в іншому творі і про модний нині сленг. 

У цій книжці вміщено 13 казочок, пригодницьку повість-казку та виставу на дві дії. Кожен твір відзначається набором як цікавих тем, так і глибоких проблем. Недарма голова Закарпатської обласної організації Національної спілки письменників України Василь Кузан у передмові до книги називає Василя Шкірю новатором дитячої української літератури, адже він у цікавий спосіб поєднує казкове і реальне. 

Усі казки під вістрям уваги

У казці «Кого найбільше любить ґазда?» помітна прихована боротьба з егоцентризмом. Корова, Кінь і Собака вихвалялися, кого найбільше любить їх господар, та перераховували свої заслуги. А потім дійшли згоди, що кожен з них робить свій неоціненний внесок у розвиток господарства. Це підтвердив і їх ґазда. Цей сюжет чимось нагадує ситуацію, коли дітки часто хизуються, кого найбільше люблять батьки. 

Казочка «Хто дбає, той і має» впадає в око тим, що в ній зображено два антиподи, які, зрештою, обирають різні шляхи існування. Бджілка любить гармонію, проживає у селі в достатку, бо постійно працює над виробленням екологічно чистого меду. Оса ж харчується в основному на смітниках і не хоче братися за роботу. Якось вона покликала з собою на базар у місто Бджілку. Там почала сідати на різний товар, щоб поживитися. Бджілці вся та атмосфера аж ніяк не сподобалася, вона знову подалася в село. 

Твір «Як звірята зустріли свято» дуже близький діткам. Малеча ще з дитсадочка, а то й раніше знає, як це розповідати віршики на різних заходах. У казочці Зайчиха – мама двох синів організувала для звіряток справжнє новорічне свято. Вони мали дати правильні відповіді на загадки Степана Жупанина та Наталії Забіли, відгадати кросворди. За це отримували подаруночки. У кінці свята на ялиночці загорілись вогні. 

«Блаженство треба шукати не в пристрастях» свідчить, як іноді шкідливо занадто пестити власне чадо. Дід Ведмідь купив онукові телевізор, телефон, комп’ютер, відеокамеру. Батьки дбали про належне харчування та все інше. Ведмежа виросло лінивим і не вміло навіть нормально рухатися. Потім під впливом друзів воно змінилося і стало активним. 

У казці «Добромін» Їжачок взявся за виготовлення ліків, які б допомогли звірям позбутися негативних рис характеру. Він збирав і сушив трави, шукав інші інгредієнти. Коли усе приготував, вирішив назвати доброміном за аналогією до бальзаміну. Потім запросив у гості Кабана, Лисицю, Вовка та Барана, частував їх різними стравами і давав запивати ліками, виготовленими за власним рецептом. Добромін діяв дуже ефективно, але недовго, бо Миша хвостиком махнула, і посудина, в якій вони знаходились, розбилася. 

Досить символічним є твір «Як Лисиця мріяла стати царицею звірів». Вона мала перемогти Ведмедя. Вигадувала різні сценарії, реалізовуючи які, виглядала б в очах інших звірів відважною. Змовилася з Вовком, і вони все це реалізовували. То Сіроманець мав напасти на Зайчика, а Лисиця начебто завадила, то він повинен був з’їсти Ягня, а Руда не дозволила цього зробити. Звісно, Хитруня дбала і про те, щоб про її штучні подвиги дізналися всі мешканці лісу. Не гребувала навіть підкупом, бо на новорічному святі роздавала подарунки. Та все-таки нічого не вийшло з її підступних задумів. 

Казка «Чому Вовк схуднув, а Лисиця жирувала» вкотре акцентує увагу на бажанні Рудої завжди хитрувати. Вона побачила, що Вовк успішно займається бізнесом. Єдиною в нього проблемою є те, що погладшав. Вона ж працювати не хоче, але бажає жити в розкошах. Отак і почала з себе клеїти велику знахарку, яка може в різній біді допомогти за відповідну плату. Вовку радила сісти на дієту. Той прислухався, схуд, заслаб так, що не міг на ноги звестися. Лисиця за той час ласувала усім, що лежало в нього у холодильнику. Так тривало доти, поки Ведмідь не відкрив Вовку на все очі. 

Повчальним є твір «Близький сусід краще далекого родича». Дідові Петрові всього вистачало, але не мав друзів. Якось зустрівся на дорозі із незнайомою жінкою і почав говорити. Та сказала, що потрібно зняти порчу, і зникла. Так він згодом і потрапив до знахарки Валентини, котра приймала у місцевому клубі. Вона за гроші нібито зняла порчу і за окрему суму дала заряджену воду, яку потрібно було пити по ковтку щоденно. Про все це чоловік розповів дружині. У них з цього приводу виникла сварка. Згодом у Петра з’явилося багато друзів, але не завдяки допомозі знахарки. 

«Вихід завжди є» -- це не лише назва казки Василя Шкірі, але й необхідна філософія життя. Якось хлопчина Василько з бідної сім’ї, який ніколи нічого не крав, знайшов на смітнику коробку з одягом. Але в ній була і кругленька сума грошей. Як виявилось, ту коробку викинула сусідка, а гроші забула вийняти. А їх син загнав дітям на весілля аж з Чехії, де працює на заробітках. Хлопець розповів про все матері, котра трудилася прибиральницею у школі. Та порадила хлопцю знайдене повернути. Василько так і вчинив, за що отримав у бабусі сто гривень і ту саму коробку з одягом. 

Про те, що потрібно дбати про звірів, нагадує дітлахам казка «Годівничка для Синички». Із приходом зими бабуся Ганна чекала на онука з Києва. Він завжди допомагав їй улітку, а тепер вперше приїхав на зимові канікули. Змайстрував він годівничку для птахів. Із сусідом Петром привіз дров, аби було чим грітися.  

Приємні спогади навіює твір «Гостинці від Миколая». Хлопчик прокинувся зранку і не побачив у хаті подарунків від святого. Тоді почав плакати і перейматися, чому так сталося, адже був слухняним. Почав звинувачувати у всьому бабусю, бо та закрила вікна і двері, тому, мовляв, Миколай не міг зайти. З цього приводу з нього кепкувала ненабагато старша сестра. Потім бабуся порадила діткам заглянути під подушку. Там і були подарунки. Бабуся і її невістка теж отримали гостинці. А то її син Іван і виступив у ролі Миколая – приїхав з Італії. Сину бабуся подарувала вишивану сорочку. 

До чого призводить тяга до наживи, можна побачити у казці «Де гроші говорять, там правда мовчить». Ведмідь був мільярдером. Мати такі гроші спокусилася Лисиця. Вона вирішила разом з Вовком продавати ільницьке вугілля за завищеними цінами. Мовляв, такими підходами не гребує і сам Ведмідь. Та господар лісу повідомив про це детектива Їжака і запропонував навести порядок. 

Не менш цікавим є твір «Пригоди Ведмедика». Тут ідеться про заселення багатіями зони відпочинку в Іршаві, функціонування секонд-хенду, роботу сміттєзвалища та фірми «Еко-Ір» зі словацькими інвестиціями, яка має займатись утилізацією сміття, занепад Іршавської заготконтори, несанкціонований обмін валют на ринку, який, мабуть, кришується за хабарі, продаж крадених ялинок на автостанції, до чого нікому нема діла, зубожіння молокозаводу тощо. 

Дивіться також:
Оксана Горіна презентувала нову книгу "Пробудження" (відео)    

Мабуть, у «Житії Зайчика-Контрабандиста» автор відчув себе справжнім детективом. В основі твору лежить історія про те, як головний герой став на хибний шлях та порівняно вчасно зійшов з нього. Батько Зайчика – порядний журналіст, котрий повсякчас виступає за справедливість. Дружина йому постійно дорікає, що вони живуть бідно, а їх сусіди розкошують. Така домашня картина вплинула і на Зайчика, тому він подружився з Ведмедем, Кабаном, Лисицею, Вовком та братами кротами Міхом і Махом, котрі займалися переправою контрабанди через кордон. Отак Зайчик літав на дроні в Словаччину, допомагав переправляти сигарети через Тису тощо. 

Хоч мав багато «легких» грошей, але не був жадібним. Ходив гуляти з друзями Білочкою та Їжачком, пригощав їх, мамі купив довгоочікувану шубу. І це все незважаючи на те, що відпочивав з подільниками у крутих ресторанах «Совине гніздо» та «Золота підкова». Вмів також друзів виручати в біді. Коли Ведмідь, Кабан, Лисиця, Вовк та брати кроти Міх і Мах потрапили до рук правоохоронців, то Зайчик допоміг їм вибратись звідти. Стали в пригоді чоботи-скороходи та шапка-невидимка, подаровані Бабою Ягою. До речі, з нею він літав на Місяць та в Африку, разом зняли фільм про ці мандри. 

Коли батько Зайчика з інфарктом потрапив до лікарні, то гроші йому дав лише Ведмідь, навіть не треба було їх повертати. А Лисиця і Вовк хотіли ще нажитись на його біді. 

Одного разу Зайчик попався правоохоронцям, та йому вдалося вирватися за допомогою шапки-невидимки й братів кротів. Його подільники потрапили потім до в’язниці, а він все ж таки вирішив стати тележурналістом під опікою Баби Яги. 

У виставі «Із ким поведешся, того й наберешся» йдеться про те, що Осел потоваришував із Вовком і Лисицею, які розмовляли сленгом. Після певних ухилянь вони долучилися до спільної лісової справи – очищення криниці від непотребу. Зрештою, Ведмідь теж почав цікавитися сленгом.  

Лабіринтами думок автора…

Не є таємницею, що у своїх творах Василь Шкіря полюбляє називати героїв відомими закарпатськими іменами. Ми звикли, що їх звуть Іваном, Василем, Петром, Марією, Ганною, Оксаною. Помітно, що у цій книжці активно вживається ім’я Михайло. Так звати Ведмежа у «Блаженство треба шукати не в пристрастях». Таке ж ім’я мають хлопчики у «Годівничці для Синички» та «Гостинцях від Миколая». Михайлом звуть і Ведмедя у казці «Де гроші говорять, там правда мовчить». До речі, кілька разів у книжці в різних творах можна надибати на ім’я собаки Дунчі. 

Відчувається, що автор вболіває за долю країни і дуже часто, як і в деяких попередніх книгах, вдається до роздумів на політичну тематику. Звісно, реалізовує все це через героїв. У казці «Як Лисиця мріяла стати царицею звірів» йдеться про вибори. Дуже часто в нас кандидати на різні виборні посади так само, як і Руда, вигадують якісь бутафорні сценарії, як сподобатися виборцю, а нічого доброго не роблять, вдаються до підкупів. У творі «Годівничка для Синички» таксист, котрий підвозив Михайлика, багато говорив про шкідливість депутатської недоторканості, відсутність парламентської коаліції і таке інше. У «Житії Зайчика-Контрабандиста» Заєць мовить про політологів, які бігають з однієї телестудії на іншу, переливаючи з пустого в порожнє. 

У новій книжці порушується певною мірою проблема заробітчанства. Скажімо, у казці «Вихід завжди є» гроші, які знайшов Василько, прислав чоловік із заробітків матері, аби зберігала на весілля дітям. У «Годівничці для Синички» батько Михайлика теж працює за кордоном, аби прогодувати сім’ю і вчити дітей. Щойно повернувся з Італії Іван та влаштував сім’ї свято подарунків у казці «Гостинці від Миколая». 

Василь Шкіря переконаний, що з корупцією потрібно боротися, а хабарництво теж викорінювати як ганебне явище. У казці з промовистою назвою «Де гроші говорять, там правда мовчить» Лисиця продавала ільницьке вугілля за невиправдано завищеною ціною. Вона взяла на озброєння славнозвісну формулу «Ротердам плюс», вигадану попередньою владою. У «Годівничці для Синички» довелося дати хабар лісівнику, аби закрив очі на заготовлені дрова для опалення будинку старшій жінці, яка проживає сама.   У «Житії Зайчика-Контрабандиста» йдеться про те, що тих, котрі незаконно заволодіють заводом, не карають. А в поле зору правоохоронців можуть потрапити ті, котрі вкрали, приміром, качку. 

Не можна оминути увагою те, що автор пробує через казку популяризувати спорт і здоровий спосіб життя. До прикладу, у казці «Блаженство треба шукати не в пристрастях» Ведмежа провело футбольні поєдинки, його команда стала чемпіоном. У «Житії Зайчика-Контрабандиста» Кіт Воркіт організовує групу «Здоров’я». 

У творах, вміщених у цій книзі, можна надибати певні паралелі з біографією автора. Він народився у Загатті. У цьому населеному пункті проживає Бджілка з «Хто дбає, той і має». У це село прямує до своєї бабусі Михайлик із «Годівнички для Синички». У Загатті знаходиться і Турецька криниця з цілющою водою у виставі «Із ким поведешся, того й наберешся». Як відомо, понад три з половиною десятки років Василь Шкіря працював на різних посадах в Іршавській районній газеті «Нове життя». Безперечно, це позначилося й на творчості. В казках про різні перипетії пише «Лісова газета». У деяких творах герої самі читають районну газету, дізнаються новини з телебачення, беруть участь в ток-шоу та навіть працюють журналістами.  

Непокоять Василя Шкірю й знахарки, які, на його думку, обманюють людей. У казці «Чому Вовк схуднув, а Лисиця жирувала» Руда не хотіла працювати і вдала з себе знахарку. Вона наговорила Вовкові різних дурниць про дієту, а сама тим часом спустошувала його холодильник. Подібна ситуація і в творі «Близький сусід краще далекого родича». Жінка-знахарка на прийомі 20 громадянам сказала, що їм потрібно зняти порчу. У Петра  видурила гроші за це, а також ще й за начебто заряджену воду. А насправді чоловік змінився через те, що переосмислив певні речі у житті. 

Про їхню працю не можна забути

Натхненно над книгою попрацював редактор видавництва «Карпати» Борис Кушнір. Він -- душе шанована людина, упорядник чимало книг, багато з яких відзначено дипломами на різного рівня виставках. Свого часу закінчив філологічний факультет УжНУ. Тому й не дивно, що йому відомі барви нашої рідної мови, якими дуже вміло користується. Має вишуканий художній смак, завжди вміє підібрати влучне слово, неабияк розуміється на побудові речень, їх комбінації. А ці знання є дуже важливими для творення та редагування тексту. 

Варто відзначити, що проілюструвати книжку казок не кожному митцю дано. Тут потрібне надточне вміння передати на малюнках певну дійсність крізь дитячий погляд. Схоже, у книзі «Житіє Зайчика-Контрабандиста» в Ольги Ладижець це чудово вийшло. Тонко відчувається рука професіонала. Ця напрочуд багатогранна й талановита мисткиня малює від маленької. Любов до такого мистецтва їй прищепив дідусь – письменник Володимир Ладижець, котрий дуже полюбляв малювання. Ольга ілюструє книжки вже роками, тому досвід дається взнаки. 
 
На кордонах творчості – без контрабанди 

Отже, вихід у світ книжки «Житіє Зайчика-Контрабандиста» засвідчив, що Василь Шкіря торує свій творчий шлях, не зраджуючи певним традиціям. Насамперед це стосується імен, порушених тем та проблем, рідних країв тощо. У текстах багато прислів’їв та приказок. Однак автор продовжує експериментувати й творить нові комбінації, в яких тісно переплітаються казковість та реальність, вписуються цікаві художні паралелі. 

Іван КОПОЛОВЕЦЬ 


Коментарі (1)
Інтересно
11/9/2019 10:12:36 AM  |  IP: 46.211.7.***
Покласти Шкірю начальником міліції замість Негрі. Май би порядок быв

Prev1Next
Додати коментар
Введіть число
 
Використання матеріалів сайту дозволено тільки за згодою редакції "Irshava News" та наявності активного гіперпосилання на джерело. Всі права на тексти, зображення і відео належать їх авторам.
Підписка Контакти
RSS irshava.news@gmail.com
Facebook +38 096 730 15 29
ВКонтакте
Партнери
© 2014 Irshava News