• 9:38 PM
  • п'ятниця , 20-вересня-2019

Історія творчої династії Копинець із с.Великий Раковець

  • 8/18/2019
  • Перегляди 423
  • Коментарі 0

Солістка Заслуженого академічного Закарпатського народного хору Мирослава Копинець (Шип) на інформаційному сайті "Закарпатський кореспондент" опублікувала історію своєї творчої родини із Іршавщини.


В основі розповіді жінка написала, зокрема, про свою покійну матір – учительку, музикантку і прекрасну людину Терезію Копинець (Жупанин) (16.08.1940 - 21.11.2010), якій цього тижня виповнилося б 79 років. Далі – дослівно.



Терезія Копинець (Жупанин)

– Мамко, а Бог є?

– Бабка казала, ош є, дітинко... У каждуй травинці і косичці, у сонячкові й росі видиме Божоє творіння...

...Один з яскравих діалогів мами (Терезії) й 5-літньої дитини (Мирослави) запам'ятався доньці назавжди.

Як сказати про любов? Чи вистачить слів, адже людська мова така недосконала? Висловити почуття можна душею та ніжністю, щирістю та вірністю, піснею та поезією, музикою та образом...

У мальовничому селі Великий Раковець, що на Іршавщині, на березі швидкоплинної Боржави в родині сільських молочарів Михайла та Олени Копинців у 1940 р. народилася наймолодша донечка Терезія. Світлий погляд, очі кольору небесної блакиті, кучеряве сонячне волосся – Терезка зростала розумною, веселою та кмітливою дівчинкою.



Чотири старші брати Василь, Дмитро, Антон, Павло і сестра Ірина змалку звеселяли людей піснями й музикою. Батько грав на сопілці, мама співала, брат Павло вже в 4-річному віці освоїв гру на цимбалах, а Тереза грала на домрі-пікколо. У 1956 р. київською кіностудією було знято фільм «Пісні над Дніпром», де у виконанні раківчан-самодіяльних артистів прозвучали пісні в обробці Павла Копинця. Тоді в концерті взяли участь і юні красуні – сестри Терезія та Ірина, котрі співали дуетом, грали на музичних інструментах. Творча молодь села Великий Раковець зацікавила столицю багатством народного джерела. Вони виконували співанки так гарно і щиро, а пісні «Через поле широкоє», «Іванку, Іванку, купи ми рум'янку», створені талановитими раківчанами Семеном та Іваном Мельниками (ці пісні згодом стали народними), зачаровували.

Після закінчення школи Терезія Михайлівна вступила на навчання до медичного училища, а через рік зрозуміла, що її справжнє покликання – музика. Тому вступила на музичне відділення Мукачівського педагогічного училища, яке успішно закінчила з відзнакою в 1960 р. Швидко та майстерно опанувала гру на фортепіано й баяні. Тоді ж написала свої перші пісні («Пісня про дівчину-агронома» на слова І. Чопея та ін.), котрі на зустрічі самодіяльних композиторів у Києві, в якому взяли участь композитори М. Машкін і С. Сабадаш, були відзначені за мелодійність.

Брат Павло самостійно освоїв гру на акордеоні, закінчив фізико-математичний факультет УжДУ та диригентський факультет Львівської консерваторії. Музика стала його стихією і він з легкістю створював партитури для оркестрів, обробляв народні пісні. Добре відомі його композиторські твори-шлягери «Над рікою Ужем», «Латориця», «Пісня про Олексу Борканюка».

Любов до рідної землі – сімейна риса Копинців. Кожен із них самотужки здобув освіту. Дмитро Копинець був істориком у Великому Бичкові, особливу увагу приділяв історії Закарпаття. Павло –музикантом. Василь став фінансистом, працював завідувачем фінвідділу в Берегові. Антон працював режисером на обласному телебаченні та редактором програм, писав вірші, прозу. Написав знамениту історичну повість «Кротон» (1972 р.) про закарпатського богатиря, силача Івана Фірцака. Повість назвичайно цінна унікальною мовою письменника, пронизана фольклорними мотивами, записана безпосередньо з уст Івана Фірцака. Повість перевидана у 2014 році онукою письменника Ліною Дегтярьовою.

Сестра Ірина Михайлівна Копинець-Галайда у рідному селі вчителювала, керувала ансамблем «Раківчаночка», який посів першість на «Веселих нотках» у Москві, організувала при сільському клубі музей «Берегиня» .

Село В. Раковець стало джерелом для всесвітньо-відомих танців із Золотого фонду Закарпатського народного хору постановки Клари Балог, таких як «Раковецький кручений», «Бубнарський», «Раківчанка». Інформаційно-просвітницьку роботу та підтримку великої балетмейстерки на той час створювали брати Копинці: Антон як тележурналіст й автор передачі «З народної криниці», де пропагував народне мистецтво, Павло – як музикант і композитор. За їх безпосередньої участі в репертуарі Закарпатського хору з'явились пісенні твори й вокально-хореографічні композиції Іршавського району.

Павло Копинець спонукав багатьох музикантів стати тими, ким вони сьогодні є. Так наприклад: Федір Копинець (двоюрідний племінник Павла Михайловича) ще в дитинстві часто розмовляв зі стрийком, і саме завдяки пораді Павла Копинця, освоїв гру на баяні, здобув вищу музичну освіту. Сьогодні Федір Іванович вже десятки років – талановитий хормейстер Заслуженого академічного Закарпатського народного хору, а також священник православної церкви. Він упорядкував і видав єдиний на той час в Україні «Словник церковно-півчих термінів». Донька Павла Копинця – Iлoна Барта є відомою піаністкою, її сестра Олеся працює вчителем музики у Польщі. Донька Ірини Галайди Мар'яна є баяністкою. Онук Антона Копинця Антон Дегтярьов нині є відомим в Україні та за її межами сучасним музикантом і композитором. Як би раділи його дідик Антон та двоюрідний дідик Павло, якби знали про це.

У 1961 р. Терезія Михайлівна вийшла заміж за вчителя, майбутнього поета і професора педагогіки, Степана Жупанина. Молоде подружжя працювало в селі Ільниці, де Терезія Михайлівна керувала учнівським хором, який складався з понад 100 учасників. У 1963 р. народився старший син Павло. Потім була робота музичного керівника у дитячих закладах м. Виноградова і керівництво хоровим колективом виноградівських медичного та кулінарного училищ, які неодноразово посідали призові місця на різноманітних фестивалях.



Тоді ж з'явилися надзвичайно ліричні, неординарні авторські мелодії Терезії Копинець (Жупанин) на вірші чоловіка Степана Жупанина «Ватра не згасає», «Едельвейси» і «Пісня про Виноградів». Ці твори були надруковані в газетах «Молодь Закарпаття» і «Закарпатська правда» у 1966-1968 рр.

Згодом у Терезії Жупанин з’вилися і мелодії на вірші «Веснянка», «Сніжок-пушок», «Дитсадочку, прощавай», «А костер горить, палає», «Ми збираєм колосочки», «Гірські стежинки», «Рання бджілка» та багато інших. Ці пісні друкувалися у періодиці та, зокрема, у журналі «Дошкільне виховання».

Одночасно Терезія Михайлівна вчилася заочно в Ужгородському державному університеті на філологічному факультеті, який успішно закінчила в 1969 р. У 1970 р. у Терезії Михайлівни і Степана Ілліча народжується син Юрій, який став лікарем, а в 1980 р. – донька Мирослава, яка стала співачкою.

Переїхавши в Ужгород, Терезія Михайлівна працювала в дитячому садку №29 музичним керівником, де заслужила прихильність та вдячність дітей і батьків. Паралельно працювала вчителем української мови та літератури в російськомовній ЗОШ №3. Основним її прагненням було прищепити в серцях підлітків любов до української мови і пісні.



Робота в ужгородській СШ №8 (з 1986 до 1999 рр.), на той час теж російськомовній, дозволила Терезії Михайлівні, вчительці музики і співів молодших класів, розкрити свій творчий потенціал як педагога-композитора. Тут у 1988 р. створила вокальний ансамбль "Джерельце", який складався з понад двох десятків дівчаток і хлопчиків. Діти виконували українські, російські, польські, словацькі, білоруські та закарпатські народні пісні двома і навіть чотирма голосами. Спеціально для ансамблю Терезія Михайлівна написала слова і музику таких пісень: "Куплеты сатирические на темы экологические", "Ми веселі гуцулята", "Мій кептарик", виконувалися також її авторські пісні на слова С. Жупанина "Черевички нові маєм", "Чабанова сестричка", "Гей, танцюймо коломийку", "Весняне сонечко", на слова В. Ладижця "Я малий собі гуцулик", на слова Д. Чередниченка "Розмалюю писанку" та інші.

Ансамбль "Джерельце" брав участь у фольклорних фестивалях в Ужгороді, Києві, Пряшеві, Братиславі, Кросно та інших містах України і Європи, неодноразово був нагороджений дипломами першого ступеня.



Солістка ансамблю Мирослава Жупанин (Копинець), донька Терезії Михайлівни і Степана Ілліча, у 1993 р. стала лауреатом конкурсу "Таланти твої, Україно" у м. Одесі. Сьогодні Мирослава Копинець є відомою етно-співачкою. У 2013 р. вона випустила диск “Ruthenia”, куди ввійшло 12 народних пісень в обробці відомого музиканта О.Соліча. У тому ж році Мирослава стала лауреатом Всеукраїнського конкурсу-фестивалю “Червона Рута”. Творчий псевдонім — прізвище Копинець — Мирослава взяла, щоб підкреслити приналежність до музично обдарованої родини своєї мами.


Терезія Копинець із донькою Мирославою

Талановитою солісткою ансамблю "Джерельце" у 90-х рр. була й відома харизматична і надзвичайно талановита виконавиця Єлизавета Іванців (співачка Йолка). Неповторно-чуттєво вона виконувала народні пісні "Під дубиною", "Вербовая дощечка " та інші. Багато талановитих і самобутніх музикантів щиро дякують Терезії Михайлівні за натхнення до обрання творчого шляху в житті. Адже на своїх уроках Терезія Михайлівна говорила дітям, що треба обов'язково ходити в музичну школу чи займатись іншим видом мистецтва, який подобається. Діти і батьки прислухалися. Серед них і відома музикантка Анастасія Жужгова, вокаліст Сергій Юзьків, Квітослава Бачинська, Тетяна Стулішенко, а також багато інших випускників СШ № 8.

Протягом 1988-1998 р. ансамбль часто виступав на телебаченні й радіо. За активну творчу працю і виховання молодого покоління Терезії Копинець (Жупанин) надали звання "Відмінник народної освіти" і "Ветеран праці" за понад 40-річний стаж роботи. Повагу до кожної дитини, надання можливості їй висловитися, заспівати, відчути себе потрібним і талановитим - це все дарувала учням Терезія Михайлівна. На уроках вона вміло поєднувала два, три види мистецтва. Це був неординарний і унікальний підхід до уроків музики. Учителька часто нагадувала дітям, як важливо висловлювати свої почуття до найрідніших людей — батьків. Учні з нетерпінням чекали змістовних, цікавих і високодуховних уроків музики, які 2-3 рази на тиждень проводила улюблена Терезія Михайлівна.

Пані Терезія знала безліч пісень і була надзвичайно ерудованою людиною. Говорила, що дітей потрібно вчити не лише дитячих пісень, а й дорослих, глибоких творів про людські почуття: вірність, відданість, любов, сподівання й страждання. Не треба думати, ніби дитина не сприйме, навпаки, стане співчутливішою, добрішою, бо дитина може засвоїти все, розвинути в собі духовність і стати справжньою людиною.

Ім'я своєї вчительки Терезії Михайлівни учні згадують із теплотою й через 30-40 років. Не забувають і після того, як вона відійшла у вічність. Значить, вона справила незабутнє враження на своїх вихованців, зуміла знайти ключик до маленькиих сердець. Учителька вміло ТА щедро дарувала позитивні емоції, радість, вселяла дітям упевненість у собі. Говорила, що на дітей не потрібно кричати, їх потрібно зацікавити. До останніх днів життя педагог пам'ятала своїх учнів, бережно зберігала ілюстрації дітей до пісень (які тепер зберігає її донька), опрацьовувала власну поезію для дошкільнят, несла добро і любов людям, раділа кожному дню, виховувала онуків, спонукала робити світ кращим... Вона була Вчителем з великої букви. Таких — одиниці. Такі люди - незабутні. Їх завжди не вистачає... Навіть коли вони перебувають вже в інших світах, усе одно присутні незримо своєю теплотою, ласкою і любов’ю...

— Як можна висловити любов?

— Теплим ставленням. Людяністю. А ще душею, піснею, образом...

Мирослава Копинець (Шип), «Закарпатський кореспондент»,

Фото – з родинного архіву












Коментарі (0)

Додати коментар
Введіть число
 
Використання матеріалів сайту дозволено тільки за згодою редакції "Irshava News" та наявності активного гіперпосилання на джерело. Всі права на тексти, зображення і відео належать їх авторам.
Підписка Контакти
RSS irshava.news@gmail.com
Facebook +38 096 730 15 29
ВКонтакте
Партнери
© 2014 Irshava News