• 9:18 PM
  • неділя , 18-серпня-2019

Нелегка доля патріота. Історія життя захисника Карпатської України

  • 3/13/2019
  • Перегляди 233
  • Коментарі 0

Вчора у Іршавському краєзнавчому музеї відбулось відкриття виставки, присвяченій Василю Попику та подіям Крпатської України.

Детальний опис життя та нелгкої долі Василя Попика розповів керівник музею Андрій Андрійович Світлинець:

"Народився у с.Суха, пішов як і всі до армії, а вже там зрозумів, що щоб чогось досягти потрібно вчитися. В армії вступив далі до школи, закінчує її і по закінченні строкової служби продовжує навчання у учебці на прикордонника. В ті буремні часи 1938-1939 роки молодого Василя , це було дуже важко, разом із своїми побратимами бере участь у боях на Шаланківській горі. Про це ми дізнаємося з його листів, бо ми про тих нічого не знали, коли з угорського боку сюди (ред. На Закарпаття) заходили групи терористів, які вбивали чеських прикордонників, вбивали активістів. Прикордонники разом з жителями сіл виловлювали цих терористів, здавали, відбувалися бої.



Був приклад, коли він був командиром групи прикордонного патруля  , на них напали диверсанти, то вони змоги успішно відбити напад, захопити диверсантів у полон і не втратити ні одного бійця. За успішну операцію отримав підвищення по службі.

А у 1939 році його перевели на службу у маленьке село Шаркадь, яке після Віденського арбітражу стало прикордонним. Нині це село Горбок. Саме там сталися дуже цікаві події тих часів. Там діяв потужний прикордонний загін, з непоганим на той час озброєнням : на 12 чоловік 4 кулемети, десятки тисяч патронів, сотні гранат, та загін з 5 січовиків. Між ними були дуже добрі стосунки, вони один одного називали побратимами. 

І от коли, 14 березня, добре озброєний угорський загін почав наступ, то прикордонники були уже до цього готові зустріли угорців попереджувальними пострілами, але в угорців було інше завдання і на попереджувальні постріли увагу не звернули. Тоді чеські прикордонники відкрили шквальний вогонь на ураження, ніхто більше нікого не попереджав, було порушення кордону, прикордонники виконували захист кордону. За декілька годин бою 11 вбитих, купа поранених, а сам загін розбитий покидав зброю і сховався в лісі. Місцеві жителі, січовики разом з другими жителями допомагали носити патрони, підносили чехам, які були замасковані на околиці села. Потім та вся зброя була зібрана, полонені погружені на вози, перевезені до Іршави, з Іршави їх відправили до Хуста. Чехословацьким прикордонникам тоді вдалося взяти 2 вози зброї, але в той же час події почали дуже стрімко розгортатися, генерал Прхала дає наказ залишати території, зібравшивсі свої речі прикордонники відступають, в Іршаві з’єднуються з другим прикордонним загоном-заставою з Лалова, і загін пішов на Хуст. А наш загін, зокрема Василь Попик , Антон Повх з Лукова та Семак з с.Білки забравши зброю, пішли додому. Чехословаччина перестала існувати.



Коли Василь Попик прийшов у Довге, то місцеві євреї разом з угорцями вже вивісили угорські прапори на церкві, на замку та на в’їзді в село, то він їх всі позривав. Прийшовши додому, як і кожен солдат, мав карабін, а знаючи що по нього прийдуть , то пішов до школи і сховав карабін у школі у маленькій ніші з книжками. Буквально за декілька днів, його викликали до Іршави, арештували, повезли у Шаркадь на очну ставку, там їх здав всіх місцевий циганин, хоч місцеві жителі все заперечували. Три дні жорстоких катувань у Іршаві, доказів не мали, прикордонники все заперечували та переводили вину на тих чехів, котрих вже нема, місцеві жителі теж мовчали. Тому немаючи ніяких доказів Василя Попика відпустили додому.

Проходить майже рік, була потреба у кадрах, то Василю Попику пропонують іти на службу до угорців. Пройшов численні перевірки, свідоцтво про благонадійність і різні акти-перевірки, після беруть його на службу в глиб Угорщини. 

У 1942 році історія з карабіном отримує продовження.  Угорський жандарм зайшов у школу у с.Суха, і випадково знаходить карабін. Зразу арештували вчителя школи та директора, всі розуміли чия це зброя, тому було викликано з Угорщини Василя і одразу арештовано. Знову побиття, знову допити, однак доказів не було то так справу і залишили. Василь повернувся на службу. 



Наближався 1944 рік, фронт наступає, Василь Повертається додому. У жовтні 1944 року приходить красна армія, на радощах що прийшли наші, Попик на церкві вивішує український жовто-блакитний прапор, чекає що прийшли визволителі, прийшли наші. На щастя у Кушниці був розумний нотар, довідався що Василь Попик вивісив український прапор, прийшов у село, сказав зразу знімай прапор, а потім будемо говорити. Так і розказав Василю, чиї то визволителі прийшли і які то «наші». 





У 1946 році стає фінансом. Починає збирати позики, збирає у селі молоко і решту товарів і стає заготівельником. І стається інша халепа. Банда Могоша, яка промишляла в цьому районі, вночі приходить до Василя Попика, б’є його, забирає гроші, продукти і за декілька тижнів Василю це все потрібно було здати в район, здавати не було що.  Відкривається кримінальна справа за не здачу зібраних податків, ніякі розмови про пограбування не враховувалися. Рішенням Іршавського судді його засуджено як куркуля і відправляють в іркутські табори. Але стався безпрецендентний випадок, у 1952 році він повертається звідти, звідки ніхто не повертався. Йому звідти через корейців вдалося передати листа з проханням про помилування. Лист потрапив у Корею, звідти у ООН, звідти до Москви, а Москви Києва, а далі на Ужгород, з проханням розібратися. І у 1952 році приходить рішення про реабілітацію. 



Однак після ув’язнення у Василя все конфіскували, але так і не повернули."


Фото Іван Котубей

текст : irshava-news.com


Коментарі (0)

Додати коментар
Введіть число
 
Використання матеріалів сайту дозволено тільки за згодою редакції "Irshava News" та наявності активного гіперпосилання на джерело. Всі права на тексти, зображення і відео належать їх авторам.
Підписка Контакти
RSS irshava.news@gmail.com
Facebook +38 096 730 15 29
ВКонтакте
Партнери
© 2014 Irshava News