• 00:26
  • четвер , 24-травня-2018

Спомини Олександра Герешка про всесвітньовідомого фізика-науковця з Іршави

  • 09.02.2018
  • Перегляди 316
  • Коментарі 0

Прогулюючись вулицями сучасного Ужгороду, серед звичних сьогодні сіті-лайтів, табло з курсами валют, артистичних і не дуже жебраків, блиску вітрин, що жартують лейбламі світових брендів, можна несподівано зустріти артефакти якихось незрозумілих подій минулого часу. І не обов’язково далеких. Тих, які і сьогодні мають своїх свідків. На роль одного з цих свідків претендую і я. Ці замітки – мої особисті спогади. Деякі з них сьогодні викликають сумніви. Чи можна хвалитися тим, що вітався особисто за руку, спілкувався з Єльциним, Кравчуком, Кучмою, Ющенком, Тимошенко і ще невеликим візком усіляких політиків минулої епохи? Але було й багато людей, особисте знайомство з якими безперечне везіння. Незалежно від їх соціального положення, масштабу популярності чи міри впливу. Про одну таку людину моя розповідь.

Ужгород в інтернеті найбільше згадується, як місто сакур, кави та екзотичних ресторанчиків. В часи, коли роль інтернету ще грали бібліотеки, Ужгород поставав, як помітний науковий центр на заході чималої країни. В тому житті місце тутешнього бренду «бограч» можливо займав відкритий ужгородським вченим скалярний мезон, який зараз асоціюється з бозоном Хіггса. Зарубка в світовій науковій історії. Чи знають про це перехожі, які щодня проходять під меморіальною дошкою на помітному будинку вулиці Волошина? Сухий стандартний текст: «Тут жив і працював…». Невідомий артефакт.


Людвік Шимон, Володимир Сливка, Володимир Лендьел. 1995 рік.

Довгі роки свого існування ректорами Ужгородського державного університету були фізики. Фізичний факультет грав вельми помітну роль в розвитку вишу, заробляв для нього багато грошей і був чи не єдиним містком до сильних світу цього у науково-освітній галузі. Моя перша освіта отримана саме на фізичному факультеті, режисура була вже згодом. А тоді першим ректором став фізик Дмитро Чепур. Дивовижна людина, що пропрацювала на посаді 18 років. За п’ять років мого навчання в УжДУ змінилося три ректори. Велика рідкість у ті часи. Спочатку академічного Чепура змінив плейбой Шульга, а коли його «повернули» в Донецьк, головне крісло ректорату на вулиці Горького на вісім років зайняв Володимир Лендьел. Він був особливим серед наших викладачів. На противагу сухому Чепуру – вишукано модним. На противагу розбещеному Шульзі – солідним і «школованим», тримав дистанцію, демократичну, але відчутну. Коли до аудиторії заходив Лендьел, навколо розтікалася атмосфера невідомого світу. Дуже далекого, недосяжного і часом загадково незрозумілого. Син ректора вчився з нами на одному курсі. Ігор Лендьел – трагічна частина історії родини і я залишу її за кадром. Але знайомство з Ігорем дозволяло дещо зрозуміти, проникнути за лаштунки життя батька, отримати відповіді на табуйовані питання.


Мої студентські роки. На сходах фізфаку. Я в центрі. Зправа Ігор Ледьел. На плечі в нього та сама сумка.

Як формувався професор Лендьел? Велику роль тут зіграло середовище, що його оточувало. А воно було надцікавим. Можна сказати унікальним. Там зустрічалися провідні вчені тих часів із світовими іменами, із світових наукових шкіл. Першою медаллю іршавського хлопчика Володі із родини шкільних вчителів стала золота медаль Берегівської школи №1, яка зберігала всі традиції реальної гімназії. Зразу ж вступив до молодого університету, де здобув диплом його першого випуску фізиків.

Сформована під час навчання група молодих науковців на диво зайняла помітне місце в наукових публікаціях фахових видань країни. Одна з перших статей Володимира Лендьела мала назву «Про поведінку повних перерізів піон-протонного розсіяння при великих енергіях». Ця проблематика і сьогодні є однією з найактуальніших та досліджується на Великому гадронному колайдері в Женеві. Науковець продовжує роботу в Об’єднаному інституті ядерних досліджень м. Дубна, захищає дисертацію у Львові. Подальші наукові відкриття Лендьел робить вже у Каліфорнійському технологічному інституті в Пасадені (США) що відомий своїми 12-ма Нобелівськими лауреатами. Фантастичне місце для радянського вченого у 1962-му році. Згодом викладає фізику в Африці. У 1974-му захищає докторську в Дубні. На ці роки прийшлося його знайомство з академіком Сахаровим, яке, мабуть, вплинуло на формування бунтарського духу Володимира Лендьела. Хто міг дозволити собі тоді привезти з Англії джинсову сумку з британським прапором і дати її своєму сину-студенту в університет?

Людина високої ерудиції, Володимир Іванович зіграв велику особисту роль у становленні та розвитку теоретичної фізики на Закарпатті. Опублікував понад двісті наукових праць, у тому числі два підручники з грифом Міністерства освіти та 5 монографій, одна з яких видана найавторитетнішим міжнародним видавництвом Springer-Verlag (Німеччина). Проявився він і як вмілий організатор. Мав чимало успішних учнів. Проводив резонансні наукові конференції. За його ректорства було здано в експлуатацію новий навчальний корпус університетського містечка, зведено їдальню на 300 місць, збудовано підвісний міст через Уж в таборі «Скалка». А ще було особисте піклування про самодіяльну чоловічу хорову капелу «Боян», що заслуговує окремої теплої згадки.

І все ж таки, він був вченим. В останні роки життя за пропозицією головного редактора міжнародного журналу “Physical Review” професора Бена Бедерсона Володимир Іванович писав, як виявилося, свою останню монографію. Перед новим роком монографія обсягом 500 сторінок англійською мовою була завершена і відправлена у видавництво, а 21 січня 2000 року Володимира Івановича не стало.

Кожен, хто знав його, знав з якогось особливого ракурсу. Настільки різнобарвною була ця людина, що дивиться на нас з меморіальної дошки на вулиці Волошина.
Я ж пам’ятаю ту лекцію у професора, коли він своєю фірмовою швидкою ходою увірвався у 137-му аудиторію корпусу, де була й квартира ректорської родини. Просканував гострим поглядом захованих за товстим склом окулярів очей наші трохи приголомшені ряди і із властивою йому інтелігентністю сказав:

«Чорт би вас побрав! Ви нічого не вчите! Що ви робите? Покер граєте? Ви навіть покер грати не вмієте! Бо у вас нема цього, …як його? …Сміт-енд-Вессона!».



Джерело: tysa-first.com

Коментарі (0)

Додати коментар
Введіть число
 
Використання матеріалів сайту дозволено тільки за згодою редакції "Irshava News" та наявності активного гіперпосилання на джерело. Всі права на тексти, зображення і відео належать їх авторам.
Підписка Контакти
RSS irshava.news@gmail.com
Facebook +38 096 730 15 29
ВКонтакте
Партнери
© 2014 Irshava News