• 13:54
  • субота , 18-листопада-2017

Василь Шкіря доповнив свій доробок в драматургії

  • 25.08.2017
  • Перегляди 332
  • Коментарі 1

Це добре знайомий читачеві автор. Його численні казки, оповідання, повісті-фентезі опубліковані в книгах, число яких добігає до двадцяти. Але нова книга Василя Шкірі – особлива. Він вперше виступає в ролі драматурга.

Хоча, добре знаючи творчу лабораторію В. Шкірі, мушу зазначити, що першу свою п’єсу молодий ще тоді автор написав років тридцять тому. Вона була присвячена партизанам, які діяли на Іршавщині наприкінці Другої світової війни. В ролі режисера виступила тоді дуже відома в громадських колах заслужена вчителька України, прекрасний літератор, директор Чорнопотіцької одинадцятирічки Маргарита Фегер. Справа зі сценічним втіленням п’єси молодого автора йшла дуже тяжко. В одній зі сцен партизани пили місцеву палинку, а якраз в цей час М. Горбачов з Є. Лигачовим наполегливо боролися за тверезість. Допустити таку ситуацію на сцені в той час вважалося кощунством.   Поміняли палинку на свіже молоко, але вийшло за Станіславським, який казав у подібних випадках: «Не вірю!»

Та перша п’єса В. Шкірі десь загубилася, і ви не знайдете її в новій збірці. Зате ви знайдете тут п’ять п’єс для дорослих і три невеликі за обсягом для дітей.

Але, давайте, зблизька розглянемо драматичні твори В. Шкірі, котрі він адресує дорослій публіці. Насамперед зупинимося на п’єсі «Ранок вечора мудріший», яка і дала назву новій книзі. Дія відбувається в останній період правління М. Горбачова, який характеризувався великим безладом у державі й закінчився, зрештою, її крахом.

Дійові особи п’єси теж живуть передчуттям невідомості. Але кожен із персонажів розуміє це по-своєму. Для партфункціонера Дмитра Поливки та голови колгоспу Михайла Трутеня майбутнє, де не буде законодавчо закріплена керівна роль КПРС (а подія проходить якраз в той час, коли Верховною Радою СРСР скасовано цю конституційну норму), це тупик, кінець кар’єрі. Показовою є одна з реплік Д. Поливки: «Ми ще побачимо, хто кого. Горбачов просто розвалив СРСР. Він ще за свої діла відповість. Ви всі ще відповісте…

Це типова тирада і типова логіка партапаратників того часу. Всі люди, котрі на той час досягли якогось кар’єрного зростання, вони так і шипіли: «А де б ти був, якби не партія?». Вони забували при цьому, що попри них, партапаратчиків, було набагато більше освічених і розумних людей, вищих за них морально і духовно, які готові були служити народові чесно. Серед таких у рецензованій п’єсі знаходимо завідувача ферми Івана Жидика, журналіста Василя Вареника, фольклориста Івана Хланту і навіть дружину голови колгоспу Марію.

Автор добре підмітив догідництво й упереджену «вину» навіть такого досвідченого господарника, як Михайло Трутень (абсолютно не згоден із цим прізвищем (авт.) перед дрібною партпрокладкою, яким був Дмитро Поливка. Ні, не Поливки він боявся, а персонажа, якого глядач побачить аж у самому фіналі, таємничого Івана Івановича. Це «ім’я рек» без прізвиша згадується у п’єсі неодноразово, бо він мав приїхати в колгосп, де Поливка здійснював режисуру його прийому. Поки між пиятикою і пустими розмовами персонажів готувався прийом Івана Івановича, доярки і телятниці прийшли в червоний куток ферми, де мала відбутися зустріч, в новеньких халатах і накрохмалених косинках. Але зустріч так і не відбулася, бо той, кого вони чекали, поїхав за іншим маршрутом.

От і дала собі тоді компанія. Навіть позитивний герой журналіст Василь Вареник втрачає в довір’ї, бо говорить обтічно, а розмови товчуться навколо пиятики, яка й продовжується з того приводу, що Іван Іванович їх не зловив. Тільки один фольклорист Іван Хланта намагається зайнятися корисною справою.

Звістка про ГКЧП змушує всіх якщо не переглянути свої погляди, то хоча б задуматися, бо, за словами дочки голови колгоспу Оксани, життя невпинно йде вперед. Та більшість із основних героїв серцем відчувають, що настав час кардинальних змін, свідомо й беззастережно вітають того самого Івана Івановича, котрий висунув свою кандидатуру у депутати Верховної Ради України.

Мені особисто не подобається цей фінал. Але ловлю себе на думці, що ми з вами щось побідне пережили. Пережили й залишилися в дурнях, бо ті Івани Івановичі таки потрапили до парламенту і було їх 239. Парламентська більшість. Завдяки їм ми досі не можемо влитися в Європу, їхнє породження й досі – Опозиційний блок, депутати-мажоритарники, підкуп, корупція, протекціонізм. Вся п’ята колона українського парламенту, котра готова здавати національні інтереси Росії, походить із групи 239, в якій перебував герой В. Шкірі Іван Іванович. Він справді був депутатом, але жодного разу не виступив з трибуни. Зате вчасно і радо голосував за позицію 239.

Злободенні питання моралі, честі й просто нормальної житейської етики піднімає автор у п’єсі «Обіцянка-цяцянка». Вона є ніби своєрідним продовженням попередньо згадуваного твору, але події відбуваються вже тоді, коли за депутатство в парламенті в нашому краї борються киянин, іршавчанин та ще один зайда.

Столичний пенсіонер Іван Петрович завжди був при владі й упевнений, що за його заслуги він стане депутатом автоматично. Та, коли він приїжджає на Закарпаття, на його державотворчому шляху щоразу стає набридливий Михайло Петрик – політтехнолог, найнятий місцевим кандидатом Степаном Бодриком. Після кожної зустрічі з виборцями незнайомий чоловік від фонду Бодрика подає йому конверт і неодмінно, з приязню каже: «Ти сьогодні попрацював на славу!»

Сталося так, як і мало статися. Поки Бодрик із Іваном Петровичем чубилися, витрачаючи на це великі (не ними зароблені) гроші, хитрий олігарх побудував власну систему проходження в парламент й виграв вибори. Це свята правда, і ми з вами, здається, з цим стикалися, навіть були учасниками цього дійства. Нам із вами здавалося, що це були вибори, а це був тільки фарс, дійовими особами якого були киянин Іван Петрович, іршавчанин Степан Бодрик та Олігарх. І змагалися тут здебільшого великі брудні гроші, а не виборці.

Так, всі п’єси В. Шкірі прив’язані до нашої дійсності не тільки в часі, а й географічно. Як, скажімо, п’єса «Підкарпатський ведмідь», де головним героєм виступає Іван Фірцак-Кротон, «Перевтілення» та «Сонце в калюжі». Останні дві п’єси спрямовані на боротьбу з дуже небезпечним соціальним злом – пияцтвом.

За фабулами обох драматургічних новел головні герої – пияки нібито добровільно стають на правильний шлях. Похвально, але це дуже рідко стається в реальному житті.

У чисто професійному, драматургічному плані найбільш вдалими, на думку автора цих слів, є невеличкі п’єси для дітей «Найкраще, коли можеш захистити себе сам», «Хто чинить зло, від зла і страждає» та «І Вовк не всесильний». Персонажами тут виступають Зайчик, Вовк, Лисиця, Ведмідь, Баба-Яга та інші давно апробовані автором казкові герої. Вони борються зі злом, несправедливістю, обманом і завжди перемагають. У цих ситуаціях я повністю довіряю авторові й тому раджу йому в майбутньому в своїх творах для дорослих, закінчуючи їх, ставити проблему, спонукати їх до роздумів.

На закінчення хочу сказати, що Василь Шкіря в своїй творчості все ще знаходиться в дорозі, опановує нові літературні жанри, й зустрічає на ній своїх героїв, увіковічнює їх у своїх творах. Дай, Боже, щоб ця дорога була довгою і плодовитою.

Михайло Ціцак,

Член Національної спілки журналістів України,

с. Імстичово. 

Коментарі (1)
маша
05.09.2017 10:16:18  |  IP: 194.0.157.***
Подивитися в якому жанрі (%) цей діяч з роботи йде. З натхненням (60 %).

Prev1Next
Додати коментар
Введіть число
 
Використання матеріалів сайту дозволено тільки за згодою редакції "Irshava News" та наявності активного гіперпосилання на джерело. Всі права на тексти, зображення і відео належать їх авторам.
Підписка Контакти
RSS irshava.news@gmail.com
Facebook +38 096 730 15 29
ВКонтакте
Партнери
© 2014 Irshava News