• 14:10
  • субота , 18-листопада-2017

Кузня "БК" - «Совісна праця не лише для себе, а й інших людей та в славу Божу»

  • 16.08.2017
  • Перегляди 574
  • Коментарі 0

«Совісна праця не лише для себе, а й інших людей та в славу Божу» – принцип керівників кузні м.Іршави 

У нашому житті часто бракує видимих справжніх справ. Навколо багато теорії, слів і пустої полеміки. Однак деколи нам щастить зустріти людей, які втілюють свої мрії в життя, при цьому роблячи його легшим для інших. Нещодавно ми мали нагоду завітати до ковальської кузні, що функціонує в Іршаві та поспілкуватися з її засновниками. Це прості віруючі закарпатці, яких вирізняє живе бажання бути православними не формально, а дієво, на справах. Працівники кузні, окрім всього розмаїття виробів, виготовляють і ковану церковну атрибутику. Головним же девізом засновників майстерні є те, аби долучати до роботи безпосередньо місцевих осіб-вірників. За їх словами, байдуже ставлення до роботи і небажання допомогти храмам тими чи іншими виробами – явно не до лиця православному християнину.  


Олександр Кормош – один із співвласників майстерні провів для нас екскурсію робочими приміщеннями, під час якої ми поспілкувались на різні теми, які вартує осмислити кожному із нас.  

– Наша кузня заснована 12 років тому, у 2005 році, за ідеєю мого колеги і співвласника Павла Брича. Протягом років ми добре товаришували з ним, грали в аматорський футбол, а в певний період мого життя в мене склалася проблемна ситуація на роботі. Зопалу я зателефонував Паші і нагадав за його нереалізоване бажання співпраці. Тим більше, особисто я мав досвід, бо ж свого часу здійснював металообробку в Ужгороді і деревообробку в Мукачеві.  



Мені 35 років, Паші – 38. Я родом з Вільхівки, а він зі самої Іршави. Вищу освіту я здобував в УжНУ, на факультеті романо-германської філології. Свого часу працював перекладачем у німців, їздив закордон до Словаччини, Угорщини. Павло ж за фахом зварювальник, та вже опанував спеціальність дизайнера. 

З дитячих років ми регулярно відвідували храми і, зокрема, Дубрівський монастир, який наче виклав нам основу для церковності. Але переломний момент в нашому саме християнському житті прийшов після нашої спільної поїздки до Почаєва. Благодать Божа перемінила нас обох. Після того в нас почалися значні переміни в духовному житті – ми інакше почали ставитися до постів, церковного життя, почали більш детальніше вивчати, що відбувається в храмі, цікавитися історією Церкви. 




Якесь особливе благословіння на цю ковальську справу ми не брали. Хоча радилися із духівником Дубрівського монастиря, отцем Сергієм, батюшками зі Почаєва, які тільки схвально відгукувалися і казали, що це хороша діяльність. 

Починали ми її, навчаючись і самі, та виконуючи різнопланові завдання. Перші два роки були важкими, бо й замовлень не вистачало, але за той період ми покращували рівень й принципи своєї роботи, набираючись досвіду й постійно вдосконалюючи свої вміння. Деколи бувало, що до 6-ої години ранку працювали в домашніх умовах, аби встигнути вчасно завершити замовлення. Ми дуже прагнули до вдосконалення, тому й ставили акцент на самонавчанню і самовіддачі.



Наразі в нашій кузні працює близько 35 осіб, а це й ковалі, токарі, фрезерувальники, зварювальники, слюсарі та інші. Багато- хто з них працює тут зі самих початків. 

Маємо різнонаправлені цехи, де відбувається поетапна підготовка тих чи інших виробів. Хочу відзначити, що ми виготовляємо різні формові заготовки завдяки придбаним верстатам, декотрі з яких, до слова, важать до 20 тонн. Обробляємо й очищуємо метал, який закуповуємо в Мукачеві.
 


Відзначу, що клієнти тепер дуже вимогливі, і ми намагаємося їм все пояснювати і демонструвати нашу «живу» роботу. Часто навіть проводимо екскурсії цехами, показуємо готові ескізи робіт і безпосередньо процес виробництва – усе це дуже впливає на замовників, в них виникає довіра й впевненість, що ми їх не підведемо.  

Згодом, як пішов розвиток нашої фірми, Павло розпочав виготовляти ескізи в якості дизайнера. Багато років ми самі проводили монтаж виробів, а деякі клієнти і тепер ще наполягають, щоб ми особисто виїжджали на об’єкт. Водночас наголошу, що на тепер  маємо дуже хорошу бригаду монтажників, що справляються із покладеними завданнями.



Наші вироби насправді служать роками. Якщо ж від замовників надходять скарги, що є вкрай рідко, і очевидною є наша провина, то ми визнаємо це звісно. А далі  за свій рахунок усуваємо недоліки. Наш головний девіз: якість – це основа успіху. 

Так як і всі роботодавці ми хотіли, аби в нашому колективі робітники були надійними, совісними і трудолюбивими. А якщо людина є церковною чи пройшла семінарію, то мусить мати основи моралі: не обманювати, не красти і т.п. І коли до нас приходять нові робочі та бачать як працюють інші, то просто змушені плисти за встановленою й прийнятою течією. Кому ж це не подобається чи хто не справляється зі своїми обов’язками, той особисто звільняється за власним бажанням. 



Серед наших робочих є й семінаристи, а також ті, що вже завершили навчання в духовній школі. Мій батько-дяк теж нам допомагає, так як володіє подібним ремеслом.

Була в нас така ситуація, що потребували робітника, але на здивування всіх не шукали спеціальної особи, а казали, що Бог Сам направить того, кого потрібно. На нас навіть дивилися трохи криво, але минув зовсім незначний час і мені зателефонували знайомі, що їхній молодий сусід шукає роботу. Він виявився добросовісним і вмілим робітником та вже з найпершого дня приступив до роботи.

Перед церковними святами скоріше відпускаємо працівників, аби хто хоче могли встигнути на вечірнє богослужіння – цей момент для нас є важливим. А ось на свята наша кузня не працює. Іноді, перед якимись святами, до нас приходять робочі із сусідніх фірм і запитують: «а завтра можна робити?» (посміхається – авт.). Загалом робочий час триває з 8 до 17 години.



Починаємо свій трудовий день із молитов: «Царю Небесний», до свят. Спірідона Тріміфунтського як покровителя підприємців і св.мучеників Косми і Даміана – покровителів ремесла.  

Робочі також дотримуються посту – зазвичай обідаємо разом, то помічаємо.  Перед їдою звісно ж молимося. 

Час від часу просимо священнослужителів відслужити в нашій кузні водосвятний молебень та звершити освячення цехів. 

Також в нашому оточенні не прийнято говорити нецензурні слова і якщо певна стороння особа долучається до колективу, вона дотримується цих принципів.  



На літо до нас приходять на роботу молоді хлопці. Часом це є проблемні особистості, батьки яких звертаються до нас прийняти їх. Люди сподіваються, що працюючи у нашому колі православного духу вони переміняться. І справді таких випадків було не один і не два. Можна дякувати лише одному Богу, що «БК кузня» виконує й освітньо-виховну місію.

Успішно нам вдалось запустити соціальні проекти. Так, до прикладу, ми брали участь в акції «Журавлі», присвяченій увічненню пам’яті жертв теракту, що стався в одній з країн зарубіжжя. Нам вдалось подарувати до кожної сім’ї, яка зазнала втрати рідної людини, фігурку символічного кованого журавля. Після цього ми були нагороджені відзнакою вдячності «за особистий приклад безкорисності і небайдужості».   

Долучалися ми і до різних акцій, що проводить районне молодіжне братство м. Іршави. За потреби допомагаємо й матеріально. Пам’ятним для нас стало створення гербу міста Іршави, який освячували наші православні священики.  

Створюємо також церковну атрибутику. Так у Свято-Троїцькому храмі Почаївської Лаври нам дуже сподобалося панікадило і ми вирішили зробити як аналог, таке ж у дар для рідного Вільхівського храму. До створення того панікадила долучилися всі працівники, працювали довго – протягом 6-8 місяців. Ікони, які встановлені на ньому не традиційні – а це і свят. Іоанна Златоустого, свят. Спірідона Тріміфунтського, свят. Марка Ефеського, св.мучеників Косми і Даміана і наших закарпатських святих: прп. Алексія Карпаторуського та Іова Угольського. Панікадило доповнює підсвічення.  

У планах маємо виготовити у Вільхівці також кований іконостас з декоративними елементами під старовину.
 
Не так давно зареєструвалися на міжнародному порталі, відтак маємо замовлення від європейців. Днями до нас надійшло замовлення на виготовлення панікадила з Австралії й Молдови. 



Прагнемо до фінансового покращення оплати праці, щоб люди не виживали на зарплату. Шкода, але в нашому краї не так-то й легко знайти собі достойну роботу. Тому ми би й хотіли долучати закарпатців. Хоча мушу вказати і на те, що наші люди не завжди готові на 100% віддаватися відповідній якості роботі. Це теж проблема, з якою варто боротися. 

Недобросовісне ставлення до роботи може свідчити тільки про одне – відсутність страху Божого і упущення в духовному вихованні. Декілька років було так, що у нас на фірмі працювали усі православні. Проте, звісно, приймаємо й іновірців.  

Уже маємо придбане нове приміщення для кузні, неподалік від теперішньої, аби створити кращі умови праці.  

Віднедавна маємо свою сторінку у соцмережі «Фейсбук», також функціонує власний сайт. Виставляємо туди інформацію, фотоілюстрації наших робіт. Хоча переконані – найкраща реклама, то рекомендація людей.

В цілому наша кузня пройшла через різні етапи підйомів і падінь,  іноді бракувало замовлень, а ми молили Бога про допомогу і потихеньки все вдавалось, навіть бував надлишок з роботою. І тепер до нового року вже маємо роботу, слава Богу. Особливо добре замовляють у нас продукцію Тячівський, Виноградівський, Іршавський райони 

Усе стараємося передавати на волю Божу, тоді і є успіх. Адже якщо уповати на Бога, то Він ніколи не залишить.  

Слава Богу, маю терпеливого напарника Павла. Я набагато емоційніший, ніж він. Бували випадки, що я звільняв робочих, а він милував (усміхається – авт.). 
Звичайно, спершу ми робимо працівнику попередження, а вже потім звільняємо.

Ще на початку 2000-их років, мій батько був активним ініціатором будівництва нового православного храму в с. Вільхівка, в якому тепер молимося і співаємо. Маємо свій сформований хоровий колектив, а зі змішаним складом учасників їздимо за запрошенням чи власного бажання до інших храмів на престольні свята чи оспівуємо архієрейські богослужіння. 

Ось цей співочий вид діяльності теж приносить особливе задоволення, незважаючи на різні труднощі. Взагалі ж на кліросі я можна казати виріс: постійно співав з дяками. У той же час, саме у Почаївській Лаврі я відкрив для себе красу хорового співу, за який раніше просто ніколи не знав.

Пригадую, у тодішній нашій поїздці до святині нас вразив незрівнянний спів хору – під час Божественної літургії я забув за втому, здавалося тіла немає й виникав подив, що ж це відбувається?

Православні мають бути активними в житті і щось робити – це основне. Окремо хотів би звернутися до тих підприємців, які соромляться чи вважають не модним бути православним. Не забуваймо, що всі земні й небесні блага залежать від Бога! А будь-яка розкіш не для того, щоб шикувати в житті самому, а щоби правильно направити ресурси й допомогти комусь. 

Ідентифікація себе як православної людини має відбуватися не тільки за тим, що були паску святити в храмі, а через справи, допомогу, підтримку, повагу один до одного, совісну працю не лише для себе, а й інших людей та в славу Божу. Думаю, тоді перед нами буде перспектива. 

Розмовляла Ольга ПАЛОШ
Фото: диякон Тарасій ШЕЛЕЛЬО 
та з архіву ковальської майстерні 
        mukacheve.church.ua

Коментарі (0)

Додати коментар
Введіть число
 
Використання матеріалів сайту дозволено тільки за згодою редакції "Irshava News" та наявності активного гіперпосилання на джерело. Всі права на тексти, зображення і відео належать їх авторам.
Підписка Контакти
RSS irshava.news@gmail.com
Facebook +38 096 730 15 29
ВКонтакте
Партнери
© 2014 Irshava News